Очікує на перевірку

Додаток (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дода́ток, також об'єкт[1] (лат. objectum) — який означає об'єкт , на який спрямована дія або стосовно якого ця дія відбувається. Відповідає на питання непрямих відмінків:кого? чого? кому? чому? що? ким? чим? на кому? на чому?. У синтаксичному розборі підкреслюється рисками:  — —  — — — — —  

Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше додаток виражається іменником та співвідносними з ним займенниками, рідше прикметником, числівниками.

Додатки поділяються на прямі додатки та непрямі додатки.

До прямих додатків можна поставити запитання кого? що?. Вони стоять у реченні в знахідному відмінку.

Я побачив (кого?) гарну дівчину.
Футболісти кидають (що?) м'яч.

Прямі додатки можуть виражатися також родовим відмінком, коли при перехідному дієслові є частка не, або коли дія переходить лише на частину об'єкта:

Я не люблю ненависті в собі (Дмитро Павличко)
Тоня діловито наливає з бідона води (Олесь Гончар)

В усіх інших випадках додатки непрямі. Перед непрямими додатками можуть стояти прийменники:

читати дитині, принести матері, малювати олівцем, розізлитися на дружину.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Вихованець І.Р. (1993). Граматика української мови. Синтаксис. Київ: Либідь.
  • О. В. Заболотний, В. В. Заболотний «Рідна мова 8 клас»

Посилання

[ред. | ред. код]